Панченко Євген Миколайович народився 25 березня 1923 року у дворянській родині, усі члени якої так чи інакше були пов’язані з медициною: серед них були хірурги, земські лікарі, сестри милосердя, біохіміки, мікробіологи.
1946 року Є. М. Панченко з відзнакою закінчив лікувальний факультет Донецького медичного інституту та був зарахований до клінічної ординатури при кафедрі неврології. Після закінчення ординатури виявив бажання перейти на практичну роботу та був направлений до Волноваської районної лікарні Донецької області.
1956 року Є. М. Панченка обрано за конкурсом асистентом кафедри неврології Донецького медичного інституту. Він працював у цьому інституті до 1965 року, послідовно на посадах асистента кафедри нервових хвороб, доцента, керівника курсів удосконалення з неврології. У ці роки він також був обласним невропатологом Донецької області.
1959 року він захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук на тему «Про вплив подразнення шкірних рецепторів на головний біль при гіпертонічній хворобі».
З 1965 року, майже 30 років Є. М. Панченко очолював кафедру нервових хвороб із курсом нейрохірургії Луганського медичного інституту (потім — університету), а з 1994 року (у зв'язку з віковими обмеженнями) працював професором цієї кафедри.
1968 року Є. М. Панченко здобув ступінь доктора медичних наук, захистивши дисертацію на тему «Нервові порушення при артеріальній гіпотонії». 1969 року йому присвоєно вчене звання професора.
Педагогічна, організаційна, практична лікарська робота Є. М. Панченки не тільки не відволікали його від безперервної наукової діяльності, але, навпаки, стимулювали та запліднювали її. Вибраний ним на самому початку творчого шляху напрям, а саме — дослідження нейродинамічних чинників патоґенезу та пошук способів їх корекції — червоною ниткою пройшли через усю його подальшу діяльність та лягли в основу розробки багатьох нових методів діагностики та лікування захворювань нервової системи. Накопичені факти дали змогу Є. М. Панченкові дійти і деяких теоретичних узагальнень. Наприклад, він розробив концепцію, що підводить фізіологічний базис під поняття «функціональний розлад нервової системи». З нейрофізіологічних позицій роз’яснив сутність явища «реперкусія» та деяких механізмів рефлексотерапії.
Усе це отримало відображення у трьох монографіях («Нервова патологія при артеріальній гіпотонії» (1978), «Неврогенні судинні синдроми» (1982), «Рефлексотерапія при захворюваннях нервової системи судинного ґенезу» (1991)) та у численних наукових статтях (їх — понад 200), п'яти винаходах, понад 100 раціоналізаторських пропозиціях. Є. М. Панченко підготував вісім кандидатів, два доктори медичних наук (О. М. Дзюба, Т. В. Міроненко).
У багатьох лікувальних закладах на території колишнього СРСР широко використовують запропоновані Є. М. Панченком метод об’єктивізації болю, пелотний метод вимірювання тиску у скроневих артеріях, термоіндикаторний метод визначення судинної реактивності, метод розпізнавання патогенетичних механізмів цефалгічного синдрому, метод визначення дисбалансу м’язового тонусу, спосіб лікування гіперкінезів, спосіб лікування арахноїдитів, спосіб неспецифічного лікування гепатоцеребральної дистрофії, різні способи рефлексотерапії та ін.
До наукової роботи залучали і студентів, багато хто з них потім вступали до інтернатури, ставали невропатологами, науковцями. Протягом усього часу завідування кафедрою Є. М. Панченко керував науковим неврологічним студентським гуртком. Завдяки цьому переважна частина невропатологів Луганської області були його безпосередніми учнями.
Є. М. Панченко керував обласним науково-практичним товариством невропатологів, багато уваги приділяв підвищенню кваліфікації лікарів та молодих наукових співробітників.
Професор Є. М. Панченко завжди мав величезний авторитет серед населення та медиків Луганська та Луганської області. Він був учителем та взірцем для численної когорти невропатологів Луганщини.
Останні роки багато свого часу він присвятив підготовці нових поколінь лікарів-невропатологів. І не було жодного невропатолога, якого б він не зацікавив віртуозними розборами клінічних випадків, «ювелірним» творчим клінічним мисленням, розвиненою інтуїцією та майстерністю.
Він був високоінтелектуальним фахівцем, готовим завжди допомогти молодим науковцям. Притаманні йому енергія і ентузіазм були невичерпні: він працював з молодими невропатологами з ранку до вечора, захоплюючись і захоплюючи своїх учнів глибоким розглядом питань теорії та практики.
Учень Євгена Миколайовича Труфанов Євген Олександрович — доктор медичних наук, професор, працює в Києві в Національному університеті охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика.
У квітні 2004 року Євген Миколайович поїхав на науковий симпозіум «Питання нейрокардіології (діагностика, лікування, реабілітація» до Судака, у якому взяли участь близько 250 фахівців з різних країн. Ці останні (21—23 квітня) дні для професора Є. М. Панченка були щасливими. Колеги розповідають, що його доповідь викликала овації, вона відрізнялася клінічною та філософською сутністю, логічністю.
А потім усі роз'їжджалися. Багато професорів були вже похилого віку, і прощалися з ним, ніби розлучаючись навіки… Він сів у поїзд і за 20 хвилин помер.
Євген Миколайович відійшов за межу Вічності у віці 81 року та залишив про себе добру пам'ять.
