Вночі на небі виблискують мільйони зірочок. У кожної людини є своя зірочка, яка з'явилася в хвилину її народження.

Як все ж таки чудово, що у людей є дні народження! Ні роки, ні місяці, а саме дні! На Землі мешкає 6 мільярдів людей, в році 365 днів, а це означає, що щодня дні народження святкує більше 16,5 мільйонів людей. Хіба це не чудово?!

Свої дні народження святкують і діти, що живуть у Свердловському притулку. У кінці жовтня група волонтерів фармацевтичного факультету, спільно з волонтерами лікувального факультету і факультету іноземних студентів під керівництвом Лаптинової Тетяни Василівни, приїхали у Свердловськ, щоб привітати дітей, які святкують свої дні народження восени.

В день народження прийнято бажати те, про що мріють усі люди на планеті. Кожен хоче бути здоровим - і ми від щирого серця бажали іменинникам здоров'я. Всі хочуть бути щасливими - і ми бажали дітям цього від усієї душі.

Звичайно, кінець жовтня - це вже справжня осінь. Пишно прибрана і прикрашена вона змінюється іншою - сірою, в клаптях листя, що опадає, словом, перетворюється на ту "Попелюшку", яка зветься в народі пізньою осінню.

Осінні дні народжують у нас різний настрій. Холодний і похмурий відгукується в душі тугою і печаллю, а сонячний, теплий народжує світлу радість.

У композитора - звуки, у художника - фарби, у поета - слово. І кожен з них по-своєму описує цю незвичайну пору року. Діти, затамувавши подих, слухали твір Петра Ілліча Чайковського "Осіння пісня" з циклу "Пори року". Осінь дуже любив поет Пушкін О. С. Ми із задоволенням читали його вірші для дітей, грали в ігри, загадували загадки, проводили конкурси.

Паседько Марина, Тарасов Костянтин, Дадика Світлана і Сотніков Костянтин виконали пісні для дітей, а Каркелія Мадлена і Серонеі Лусі Чепкосен подарували дітям танці. Діти активно брали участь у святі і, звичайно, залишилися задоволені призами і подарунками. А по закінченню їх чекав солодкий стіл з пригощаннями на будь-який смак.

Але саме дивне сталося після свята. Ми познайомилися з юною поетесою Дьоміною Віталіаною, що живе в притулку. Вона подарувала нам свою збірку віршів. Дивні вірші! Одні - по-дитячому зворушливі про ляльок і звіряток, інші - про друзів-однокласників, про улюблених вихователів, але є серед них одне, яке мене зворушило до глибини душі.

ЧОМУ?

Зоряне небо як вогонь палає,
Душа в мене болить, ніби вмирає.
Скажіть мені, чому людина такою черствою буває,
Що навіть про родину свою, про дітей не дбає?

Скажіть, в чому ж вина моя,
Що рідній неньці не потрібна я?
Я дуже маленька, я так розгубилась,
Коли без матусі я опинилась.

В душі моїй ніжній кішки шкребуть,
Але не кожний їх може почуть.
Чому бабуся плаче на паркані,
Коли бере копійки в доброї пані?

Старенький дідусь простягає долоні:
«Подайте на ліки, я не потрібен доні…»
Чому ж людина зачерствіла душою ?
Відповіді в мене нема, і немає покою.

Може заспокоїться душа моя,
Коли в мене з явиться сім’я.
А я мрію про велику родину
І мрію я мати не одну дитину.

Я буду так старанно про них дбати,
Щоб накопичену ніжність в душі їм віддати.
Я дуже прохаю вас отямиться, люди,
Тоді і родина про вас не забуде.

Хочеться вірити, що своїм приїздом, ми порадували дітей, подарувавши їм частинку свого тепла. Ми сподіваємося, що у дітлахів усе буде добре, і кожен з них знайде свою дорогу в житті.

Студентський декан фармацевтичного факультету,
студент 4 курсу
Кубарев Филип